Законодавство України чітко і однозначно покладає на власників чи роботодавців 

обов’язки в сфері охорони праці.

Зокрема ст. 13 ЗУ «Про охорону праці передбачається»:

«роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.»

Практика засвідчує, що на підприємствах в організаціях та установах котрі ведуть діяльність вже певний час і на яких створенні служби охорони праці (чи призначено осіб, що виконують відповідні функції з охорони праці) в основному забезпечується здійснення необхідних заходів задля виконання законодавства в сфері охорони праці.

Разом з тим, в останній час, зростає кількість суб’єктів господарчої діяльності на яких задіяно не велика кількість найманих працівників. Проблеми виникають в тому, що роботодавці в таких випадках «забувають» про обов’язки в сфері охорони праці , навіть про самі елементарні,  але особливо актуальні. Помилки допускаються навіть в частині ознайомлення найманих працівників з умовами праці, навчані та проведенні інструктажів.

Найчастіше виявляються порушення у відсутності таких обов’язкових документів, як:

-журналу реєстрації вступного інструктажу;

- програми проведення вступного інструктажу;

-наказу (розпорядження) про призначення відповідального за проведення вступного інструктажу.

В питаннях проведення та оформлення інструктажів на робочому місці також допускаються значні відхилення від вимог нормативів. При спілкуванні з фізичними особами підприємцями (що використовують працю найманих працівників) виясняється, що через специфіку діяльності роботодавці можуть просто «забувати» про необхідність своєчасного проведення повторних інструктажів з охорони праці. До речі такі повторні інструктажі необхідно проводити не рідше чим 1 раз на 6 місяців для працівників зайнятих на роботах без підвищеної небезпеки і раз в квартал для працівників зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою. Зрозуміло, що має значення і факт проведення інструктажів і їхня якість, в тому числі і належне оформлення. Журнали необхідно прошнурувати, пронумерувати та скріпити печаткою та підписом керівника підприємства. 

Вступний інструктаж проводять згідно відповідної програми вступного інструктажу. Інструктажі на робочому місці проводять на підставі відповідних інструкцій з охорони праці. Усім зрозуміло, що такі інструкції повинні бути своєчасно розроблені та введені (з затвердженням наказом). Для розробки інструкцій необхідно використовувати типові міжгалузеві та галузеві інструкції. В наш час в Інтернеті можливо віднайти зразки необхідних інструкцій, але завжди необхідно пам’ятати про те, що інструкція, що діє на  конкретному підприємстві повинна повністю враховувати специфіку цього підприємства.

Щоб уникнути багатьох можливих помилок роботодавцям необхідно проводити системну роботу направлену на створення ефективної системи управління.

В свою чергу і Фонд соціального страхування  повинен стати справжнім  соціальним партнером роботодавцю в сфері  створення безпечних умов праці. В першу чергу через  надання методичної допомоги, консультаційну  підтримку в ознайомлені с актуальною базою нормативних документів з питань охорони праці, розробці нормативних актів, програм проведення інструктажів по  питанням охорони праці.